На території сьогодняшньої Сербії русини живуть більше 260 років. У їхній багатій традиції 17 січня 1751 року залишився зафіксований як особливий день. Цей день після консультацій з русинською громадою був прийнятий як національне свято, а рішення про це було ухвалено на засіданні Національної ради русинської національної меншини в Сербії в квітні 2007 року разом з рішенням про національні символи русинів в Сербії. Рішення про святкову пісню русинів у Сербії “Брача Русини” було ухвалено третім скликанням Національної ради в 2010 році, а ці рішення були ухвалені на основі закону про захист прав та свобод національних меншин в Сербії.
Після завершення Першої світової війни на Великій народній сесії 25.11.1918 року в Новому Саді, коли було ухвалено рішення про приєднання Воєводини до Королівства Сербії, брали участь русини – 21 представник.
З історичним походженням русини належать до Східних слов’ян, пишуть кирилицею, а мова русинів сьогодні вважається наймолодшою слов’янською літературною мовою.
Офіційно вона була кодифікована в 1923 році граматикою бачко-русинського говору професора Костельника, одного з найвідоміших представників воєводинських русинів.
Цьому значному русину присвячено й частину експозиції в замку, який знаходиться в Руському Крстурі.
Інша частина музею присвячена розвитку русинської мови та Гаврилу Костельнику, який написав першу книгу русинською мовою в 1904 році та в 1923 році першу граматику русинської мови.
“Наша мова – одна з наймолодших. Вона є своєрідним есперанто, так що русини легко спілкуються зі словаками, поляками, українцями, болгарами. Ми маємо спільний корінь мови. Костельник, крім того, що був письменником, був і священиком, родом з Крстура, але працював на території сьогоднішньої України”, говорить Любиця Н’яради.
У замку є музейна колекція, яка складається з кількох частин.
“Один з розділів – це виставка, що відображає вигляд русинської кімнати кінця 18 – початку 19 століття. Тут знаходяться побутові предмети з русинської хати, можна побачити, як виглядала інтер’єр сільського дому. Зазвичай там було два ліжка, в середині між лавками три ікони на стіні між двома вікнами, два шафи, коврики на підлозі та обов’язково на столі червоний русинський скатертин, який є своєрідним символом русинської хати. Чим червоніший, тим багатша сім’я. Також стільці, посуд, предмети, які використовувалися в кухні, а також фотографії коней і польових робіт, які виконувались колись. І майже кожен дім мав коней. Тут є також ляльки в народних костюмах, русинських народних костюмах, які є характерними лише для русинів. Русинська дівчина має довге волосся, яке заплітається в коси та формує пучок, а навколо пучка чорна стрічка, яку зав’язують позаду у вигляді банта, і це називається баршоль. Це дівчина носила до заміжжя, і коли вона була молодою, на весіллі їй одягали вінок, який опівночі знімали і ставили фічулу – це капелюшок незвичайної форми, прикрашений перлами або вишивкою. Коли фічула одягається, це означає, що жінка заміжня. Цей капелюшок носили до народження першої дитини, після чого його знімали і жінка одягала хустку на голову”, розповідає Н’яради.
На вході до музею є фотографії народного костюма в рамках проєкту “Русинські дівчата”.
“Цей проєкт я реалізувала разом з Петром Дешичем. Метою було зберегти старі автентичні народні костюми від забуття хоча б на фотографіях. Я співпрацювала зі старшими жінками та попросила їх позичити нам їхні костюми, щоб ми увічнили їх на художніх фотографіях”, згадує Любиця.
У задній частині знаходяться історія ремесел у Руському Крстурі та інструменти для обробки коноплі.
“Жіноче об’єднання ‘Байка’ зібрало ці інструменти, щоб зберегти від забуття обробку коноплі, оскільки колись люди в Крстурі жили від коноплі, садили її і виготовляли білу тканину”, каже Н’яради.
Проєкт “Мости культури: Русини в Сербії” був співфінансований Міністерством культури та інформації. Висловлені погляди в підтриманому медіапроєкті не обов’язково відображають позиції органу, що надав фінансування.
Leave a Reply