Русини на териториї данашнї Сербії живут понад 260 роков. У їхній багатій традиції 17. Январ 1751. року остал є записан як спеціальний дату. Того дня Франц Йозеф, радник Цариці Марії Терезії та администратор королівського державного бачського дистрикту у Сомборі, підписав перший офіційний документ – Угоду про насељування 200 русинських греко-католицьких родин на тодішню пустелю Великий Крстур. Був то офіційний початок данашнього Руського Крстура, найстарішого, найвеличнішого та найвідомішого насељення Русинів у Воєводині та Сербії. Той день вже понад кілька десятків років приймається як День офіційного доселення Русинів на ці простори.
Перші русинські переселенці почали індивідуально прибувати в Бачку вже в середині 20-х років 18. століття, але перепис 1746. року свідчить про більшу кількість русинських родин недалеко від Крстура.
Желько Ковач, голова ІО Національної ради Русинів говорить про значення цього дня для русинського народу.
„Русини переселились із південно-східної частини тодішньої Угорщини, за часів Марії Терезії, тобто із східних країв Словаччини та західних частин України. Прийшли на ці простори і 17. Январ 1751. року – це день, коли є офіційний День Русинів у Республіці Сербії. Тоді був підписаний перший угод про переселення 200 греко-католицьких вільних родин, які заселять ці краї у Великому Крстуру. Тут русини у найбільшій кількості до сьогодні залишилися”.
Предки сучасних Русинів у Воєводині мали поняття про національну приналежність, зазначає Йоаким Раць, голова Національної ради Русинів у Сербії.
„Русини, коли переселилися, мали розвинене поняття та свідомість про національну приналежність та про те, що повинно бути стовпом національної приналежності – це віра, культура, освіта. Як тільки вони переселилися, зробили школу, першу церкву, почали працювати установи культури. Так що з 1753. року ми маємо освіту русинською мовою. Правда, що це було на русинському, це було церковне, вивчався правопис. Були часи, коли переходили на угорську мову, але завжди вивчався і русинський. Русини з того часу визнані як національна меншина. Ми не маємо своєї материнської держави, визнаємо Сербію як свою материнську державу, тут живемо, тут ми, разом зі всіма, і з того часу практично ми прийшли до того, що єдині, хто маємо гімназію на русинській мові.
Населення Русинів було пов’язане з загальними обставинами. Після закінчення періоду австро-турецьких війн 1739. року Габсбурзька монархія опинилася у володінні родючими, але майже пустими територіями на півдні Угорщини. Тоді було вирішено, що їх слід заселити та економічно активізувати. Серед народів, які прибули та пустили коріння на родючій воєводинській рівнині, опинилися і Русини. Вони були переселені з північно-східних жупаній тодішньої Угорщини. В аналогічних умовах 15. травня 1763. року в Сомборі було підписано документ про населені ще одне русинське населення – Куцура. За умовами цих угод, колоністи повинні були бути Русинами за національністю, вільними людьми за статусом, а за віросповіданням греко-католиками. Від підприємливих жителів цих двох бачських населень, з початкових 350 родин і нових переселенців зі старого краю Горньїце, з часом розвинулася національна громада Русинів у Воєводині.
Протягом другої половини 18. століття населення зазначених населень постійно зростало. Через брак землі весь 19. століття та початок 20. століття були в знаку міграції Русинів з Руського Крстура та Куцури на бачку рівнину, чим символічно було засіяно близько 10 нових русинських насеобин.
Проект “Мости культури: Русини в Сербії” співфінансується Міністерством культури та інформації. Погляди, висловлені в підтримуваному медіа-проекті, не обов’язково відображають думки органу, що надав кошти.
Leave a Reply